Work Text:
Літо.
Спека.
Сонцем просякнуте місто, його вулиці, площі, закапелки, двори.
Сонце та запах липи. Квітнуть липи, бо липень, солодкість медова мішається з сонячними променями, огортає невагомим серпанком.
Сонце, липи, спека. Прохолодний льон сорочки.
Холодний сидр, такий яблучний, такий літній, літо - пора сидру, який треба пити обов'язково з високих келихів, у маленькому дворику, де затінок, де прості дерев'яні столи та стільці, і шум вулиці пробивається крізь всеохоплюючу лінь.
Альдо сидить, розкинувши руки, мружиться ніби кіт, сонячні промені заплуталися у світлому волоссі, як же добре, коли тепло, як добре торкатися холодного запотілого скла, пити сидр, як добре коли солодко та безтурботно, як добре проживати ці дні, кожну годину, кожну хвилину та навіть кожну секунду. Буде що згадати, коли прийдуть холода, Альдо ненавидить холод, Альдо - якби на те була його воля - жив би виключно в літі, і ніяк інакше.
А Роберу жарко, у Робера знову болить голова, Робер знову не виспався, Робер знову розчарований чимось, Роберу паршиво та паскудно, Робера кидає від бадьорого настрою до свинцево-важкої депресії, такий він чоловік, такий у нього характер.
Альдо хоче це змінити, але не знає - як саме.
Робер заслуговує на краще, хоча іноді Альдо готовий як мінімум нагиркати на нього, а як максимум - грюкнути дверима та піти у ніч.
Але це трапляється не так часто, Альдо не любить суперечок, Альдо не любить з'ясовувати стосунки, Альдо швидко спалахує, і ще швидше заспокоюється, Альдо легковажний, і, як жаліється його бабуся - не сприймає життя всерйоз.
Не сприймаю, думає Альдо, бо вся серйозність цього світу не вилікує Робера від поганого настрою.
Долоні у Альдо прохолодні - від холодного бокалу з сидром - і цими долонями він торкається до лоба Робера
Холодненьке для тебе, каже Альдо скоромовкою, Робер розплющує очі, дивиться на Альдо і посміхається трохи невпевнено - але вперше за весь день.