Work Text:
Запах Ріка зводить Шейна з розуму.
Ще в академії, бувши єдиним омегою на курсі, він зрозумів що під час тічки тільки запах Ріка-тричі-клятого-Ґраймса може дати йому більше, ніж будь-який альфа зі своїми бісовими вузлами.
Ні, серйозно.
Волш був закоханий у цей запах. Чоловік мріяв про нього, коли ставав вологим та твердим і, що гірше, коли був сухим. Завжди хотів тільки його. Він міг замість навчання годинами нюхати брудну білизну, або ж бо прикидався хворим і залишався у кампусі лише заради того, щоб трішки полежати у ліжку Ґраймса, щоб цей запах оточував його, просочився б під шкіру.
Поки світ не покотився до сраки, він приймав ліки за розкладом й майже нічим не відрізнявся від бет, за винятком тічок. Тож ніхто навіть не здогадувався про його брудну таємницю. Його запах не був надто виразним навіть без пригнічувачів ще з дитинства, проте пігулки легко стерли навіть крихітний натяк на омежачій феромон. Залоза легко ховалася під за високим горлом або коміром, а усі думки були зазвичай спрямовані на навчання. Хотілося вирватися з під батьківської невіри, хотілося змусити їх повірити що його додаткова стать — не привід його ненавидіти й цуратися. Омеги не були лише другосортними дірками для альф і Шейн відчував, що зможе впевнити у цьому увесь клятий всесвіт.
Усе повинно було бути прекрасно, але одного разу феромон його кращого друга засмердів їх кімнату і після цього щось пішло не так.
Рік порвав зі своєю омегою напередодні глна, тож вимушений був екстрено приймати пригнічувачі. Зазвичай вони починали працювати упродовж доби, тож цього було цілком достатньо щоб Шейн зненавидів той факт що взагалі погодився знаходитися бути поруч з Ріком у цей час заради компанії. Запах альфячього феромону чавив під собою повітря, підминав під себе, підкорював, він був... Чорт, він був усюди. Відкрити вікно не допомогло, пригнічувач — також. Ну тобто декому так, а декому ні й саме Волшу дісталося це "ні" бо після того разу запах початку гона у Ріка, блять, автоматично провокував збільшення його власної дози пригнічувачів або взагалі повну зміну препаратів.
Лікарі на це лише розводили руками, дивлячись на нього як на повного придурка. Казали, для омег доволі типово зациклюватися на конкретній альфі, але не до рівня порушення циклів тічок. Казали, що все це через стрес та гормони. У його віці омеги зазвичай вже народжували тож, можливо, якби він припинив спати з різними альфами, пов'язався з кимось із них і завагітнів, усе б налагодилося само собою. Можливо. "Природа знає для чого все було створено, тож не зважайте їй" казали йому і все таке у дусі надто застарілих поглядів на життя.
І проблема була не у тому, що Шейн не вірив у всю цю поєботу. Ні. Ні, справа була у тому, що єдиний альфа з котрим він готовий був би зійтися у спаровану пару його не хотів.
Уявляти себе під ним відчувалося майже як прояв хворобливої залежності, бо Рік ніколи б не захотів Шейна, навіть знаючи що він омега, а не бета. Але, йобана ж ти блять. Коли він торкався кільця напружених м'язів, коли він був трьома пальцями усередині себе усе, що легко могло довести його до сліз — мізерні примари того, що Рік так само хоче його, як хоче Шейн. Закриваючи очі й починаючи водити рукою по твердому члену, Волш уявляв що він під Ґраймсом. Що це він піклується про нього під час тічки, що він кусає його залозу і що зціплюється з ним на довгі години. Чорт, та він навіть уявляв як би Рік його запліднив.
Перший секс з ним обіцяв бути солодким, але з часом він ставав би дедалі грубішим і на шкірі Шейна не залишилося б живого місця, коли Рік би з ним закінчив. Вони б декілька хвилин лежали у ліжку, стомлені й гарячі, а потім був би сильний та товстий Ріків вузол про який Шейн навіть ніколи не мріє. Це було б... Ну, це було б більше ніж чудово. Фантастично.
Коли Волш відкривав очі, зазвичай він повертався до свого жалюгідного становища де дрочив на запах боксерів Ріка, стоячи на колінах біля його ліжка, уткнувшись носом у брудну тканину. Боляче. Сперма стікала по його руках і він відчував себе порожнім як ніколи. Але запах Ріка, що все ще залишався у повітрі кімнати, підбадьорив його член і ким був Волш, щоб не скористатися цим?
Запах Ґраймса був стальний, захисний й такий, що огортає шкіру приємним теплом. Іноді він пахне кров'ю та смертю, іноді кавою, іноді змушує тремтіти коліна, іноді.. квітами.
Після того як Рік познайомився з Лорі, усе спаскудилося. Тобто все стало гірше як ніколи, навіть враховуючи його зламний цикл і фіксаційну закоханість у друга який навіть не знає його додаткову стать, гірше все ще могло бути.
Лорі була альфою. Але при цьому вона була його жінкою, вона була його коханою, була матір'ю його сина. І вона була тою, через котру Рік Ґраймс почав духм'яніти солодкими квіточками, які зазвичай ростуть у полі під блакитним небом, харчуючись лише сонячними променями й чистим повітрям. Цей запах настільки не підходив Ґраймсу й він настільки огидно змішуваася з його звичним альфа-запахом, що Шейна нудило коли він відчув це уперше.
Під час вилазок вони йдуть майже впритул, як зазвичай прикриваючи один одного у такій ідилії, яку навіть передати словами складно, але цей запах відволікає. Він забивається у легені й застрягає там, змушує чхати та роздратовано гарчати від ревності під ніс.
Від солодкого присмаку у повітрі Волш божеволіє у поганому сенсі цього слова. Іноді навіть виникає сильна спокуса якось самотужки виїхати з ферми у місто на пошуки пригнічувачів сильніше ніж ті що йому таємно від Меґґі приніс Гленн. Ось настільки ця проблема дратує. Але також його досить сильно бентежить думка про те, що щось може піти не так під час приймання пігулок й він припине розрізняти будь-які феромони взагалі. А це страшно, дуже навіть страшно коли немає можливості відчути сморід блукача що знаходиться поблизу, це майже як сліпа зона. Одного разу в нього заклало ніс під час сильної простуди й це відчуття... Ні. До того ж єдиним лікарем що він знав був Гершель, а вони не те щоб друзі, тож вибір не великий: терпіти.
Але це, сука, не так легко, як здається.
— Гей, друже, ти у порядку?
Рік ввічливий та турботливий. Іноді навіть занадто, особливо як для альфи. Не те щоб вони усі зобов'язані бути емоціонально-непробивними, проте це ж Рік, від якого пульс Шейна шаленіє, а мозок вимикається остаточно. Було б краще, якби він не помічав кожну зміну його настрою як свою.
— Шейн?
Хочеться відповісти йому, що «ні, Ріку, я відчуваю себе жалюгідно», що «ні, Ріку, я хочу прямо зараз впасти на коліна і відсмоктати тобі», що «ні, Ріку, я клятий омега й упродовж усієї нашої дружби мріяв про твій член», що «ні, Ріку, я закоханий у тебе як щеня і ненавиджу те що ти цього не помічаєш стільки років».
Важке «ні, Ріку, я зовсім не у порядку; коли ми вважали тебе мертвим, мене трахала Лорі і, здається, я завагітнів від неї» залишається висіти у нього на язиці, поки кислота збирається у горлі. Як вже давно мріяв, він падає на коліна, але не задля того щоб простягнути руки до чужого ременя, ні. Шейн вибльовує весь чортів обід Ріку на чоботі й каже, розуміючи що дві смужки зовсім не підозри, а сухі факти:
— Просто хочу, щоб мені дали спокій.