Work Text:
В перше ця жінка здалася йому слабкою. Це таке огидне, але таке часте слово у відношенні до інших. Насправді, це навіть трохи сумно... Але більше дратуюче. І цій нікчемі віддали його джем душі? Їй... Та вона навіть трьох нормальних ударів йому не нанесла! Де її лють?
Її крила рвалися занадто легко і швидко. Вона занадто швидко здалася і закричала від болі. Як бридко і нудно. Де її войовничість? Де зневага до негідних супротивників? Де сила? Де, чорт забери, її рішучість?!
Вона повинна була! Вона повинна бути як він, але трохи іншою. Ще коли він був наївним ідіотом, він все ще не був таким як вона! То чому..? Чому вона? Ця крилата нікчема! Вона навіть і близько не підійшла до розуміння свого становища як "героя". Вона, як і її щенята-друзі, тепер безсмертна. Вона вже повинна була загубити більшість своїх близьких, і навіть їх нащадків.
Якого біса ця пірната все ще така слабка?
Якого біса ця ідіотка все ще чіпляється за своїх підданих?
***
Вона неймовірна.
Її нові крила більш сильні та спроможні, а швидкість, та те, як вона його вдарила до хрустіння... Це божевілля в очах, і настільки очевидне бажання зламати його, його армію та усе навколо...
Вона все розуміла.
Вона давно все зрозуміла.
Блиск відбивався від її постаті. Голден Чізз була спритною та жадібною. Спайс не міг відвести очей, бо удари починали прилітати активніше. Цей бій жінка відмовлялася ділити. Цей бій повинен належати тільки їй, і він не сміє відводити очей. Цей бій вона хоче зламати його.
Вона була в крихтах його підлеглих, і навіть, якщо пригледітись, своїх підлеглих. У нього точно не було сирного печива. Це було через її обширні атаки, чи вона навмисно?
Тріск його руки ознаменований божевільним жіночим сміхом. Її обличчя таке глузливе і захопливе, наче ніщо не задовольнить її більш ніж його біль. Для нього це ніщо, поки вона повністю його не роскрише і не перетворить у труху, але... Птаха схожа на орла.
Коли вона розправила крила і майже вчепилася у його обличчя кігтями...
– Виходь за мене.