Work Text:
“Люба, виявилось що Вождь — це я, а попередній був змовою борейців”.
В тиші рознісся звук падіння ручної сумочки. Еван подивився на дружину, яка з жахом переводила погляд з нього на охоронця і назад. Тим часом донька зберігала на диво незворушній вигляд:
“Тату, ти не можеш так казати”, — серйозно заявила дівчинка. — “А то дядечки-охоронці можуть подумати що ти — зрадник, заберуть тебе і спалять”.
“Ем… взагалі-то зрадників розстрілюють. Вішають, обезголовлюють або скидають в Подрибнювач. Але не спалюють — це порушення правил пожежної безпеки”, — виправив її Еван.
“Але я не хочу щоб тебе вішали”, — велиці зелені очі дитини заблищали від сліз.
Редгрейв тяжко зітхнув і погладив доньку по голові:
“Все добре, ніхто не буде вішати твого татка. Я справді Вождь. Он, дядечки-охоронці це підтвердять, чи нетак?”
Двоє велетенських бугаї біля стінки негайно випрямилися і хором відбили:
“Так точно, Мудрий Редгрейве!”
Евана перекосило від цього звернення і він прикрикнув:
“Товариш Редгрейв!” — від підвищеного тону охоронці здригнулися і їх обличчя перекосились від жахіття, ніби до вірянина особисто явився Бог щоб проголосити їх найгіршими грішниками що заплямували собою неньку Землю. — “Можна просто товариш Редгрейв”, — Еван поспішив виправити свою інтонацію на більш доброзичливу і м’яку. Не вистачало ще щоб хтось з цих бовдурів через свою раниму натуру вирішили проститися з цим світом прямо на очах його доньки. Прецеденти вже були.
Треба буде видати указ зі списком правильних звернень до мене, — подумав Еван, згадуючи недовге знайомство зі старим у всіх сенсах Вождем.
“Ви добре попрацювали, тепер можете йти займатися рештою обов'язків”, — махнув він рукою охоронцям, виправдовуючи зайві очі та вуха. Хоча Еван міг не побоюватися, що ті порушать його наказ і проговоряться про те, що відбувається тут, спілкування з сім'єю — інтимний процес, що не терпить свідків.
Амбали нарешті покинули кабінет, але не раніше ніж зробили ритуал Стандартного Вихваляння Вождя. Міріам супроводжувала те, що відбувається, спантеличеним поглядом.
Доньку демонстрація трохи заспокоїла, і вона про щось задумалася, глибокодумно хмикнувши. Другий її хмик був довшим. Після третього, особливо розтягнутого хмика, Еван вирішив перервати роздуми дитини:
“Елізабет?”
Вона підняла на нього свій погляд і серйозно спитала:
“Тобто, ти Вождь?” — він ствердно кивнув. — “А я — донька Вождя”, — другий кивок. — “Тобто я можу наказати повісити Мітьку Домбровського?”
Еван вчасно перервав черговий кивок і подивився на дружину, яка знизала плечима. Після чого він обережно запитав:
“Еллі, хто такий Домбровський і чому ти хочеш його повісити?”
“Він — найбільш шкідливий хлопчисько якого я коли-небудь зустрічала! Він обзивається, смикає моє волосся, а також називав тебе поганими словами, а значить — називав поганими словами Вождя, тобто — він зрадник Батьківщини!”
Еван важко зітхнув. Не минуло й двох хвилин як донька дізналася про свій новий статус, а вона вже намагається використати своє становище, щоб підсидіти ближнього свого. Якби був живий Калеб Редгрейв, то побачивши таку поведінку онуки подався б у другий політ з Міністерства, рятуючись від докорів совісті.
Хоча це можна виправити. Тепер все можна виправити. Але поки що Еван вирішив змінити тему:
“Ми з тобою обов'язково це обговоримо. А тепер: не хотіла б ти пограти у своїй новій ігровій кімнаті?” — Він підняв руку і натиснув пару кнопок на широкому браслеті, після чого в одній зі стін кабінету відчинилися секретні двері.
Елізабет обережно підійшла до отвору і шоковано витріщилась на речі в кімнаті. Дивуватися було чому, після повного переобладнання та вражала різноманітністю іграшок, яких не знайдеш в більшості дитячих магазинів.
“Це все… мені?” — спитала у батька.
“Тобі, люба”, — усміхнувся Еван. — “Я наказав наповнити цю кімнату найкращим, що може запропонувати Хельмер”.
“І я можу грати з чим завгодно?” — вона зробила кілька кроків у кімнату. Очі дитини, яка ніколи в житті не бачила стільки іграшок, розбігалися від однієї полиці до іншої і назад. Раптом вона розвернулась і кинулася до ніг Евана, міцно його обійнявши і затараторивши: — “Дякую-дякую-дякую-дякую-дякую!”
Вперше за рік у цьому проклятом місті Еван Редгрейв по-справжньому засміявся. Він погладив дівчинку по голові і підштовхнув її у бік дитячої:
“Нема за що, люба. Слухай, нам з мамою треба серйозно поговорити, тож ти пограй поки сама, добре?” — Елізабет закивала головою і побігла до кімнати. Звідки через пару секунд долинув крик: “Бути донькою Вождя охуєнно!”
Почувши від дочки такий грубий вираз, Еван різко обернувся до Міріам, яка винувато пробурмотіла:
“Вона дуже часто грала біля відпочиваючих шахтарів”.
Еван зітхнув, кинув погляд на ігрову, де Елізабет ганяла з кута в кут із величезною плюшевою гусеницею в руках, і підійшов до дружини.
Міріам практично не змінилася за рік розлуки. Її хвилясте чорне волосся майоріло на плечах, а обличчя, не дивлячись на легку тінь втоми, було найкрасивішим обличчям, яке Еван бачив у своєму чортовому житті. Та найголовніше — у її зелених очах не було тієї нескінченної покірності й захоплення, яке переслідувало Редгрейва всюди вже кілька тижнів, лише розгубленість від того, що відбувається.
Він не втримався і схопив її у міцні обійми. Легкий аромат випічки перебив всюдисущий запах поліролю та засобів миття, якими щедро заливають підлогу в Міністерстві. Після секундного замішання, Міріам обійняла його у відповідь, спочатку невпевнено, але сміливіше з кожною секундою.
“Ти не уявляєш, як я за тобою скучив. Що мені довелося пережити, що довелося наробити”.
“Не уявляю”, - вона злегка відсторонилася і погладила змарніле обличчя чоловіка. — “Зізнатися, коли ти подзвонив місяць тому і сказав ні в якому разі не приїжджати до Хельмера, я боялася гіршого. Що ніколи більше тебе не побачу. Що скоро приїдуть і по нас…” — вона м'яко відсторонилася. — “Це було таким полегшенням, коли кілька днів тому ти передав нам, що все обійшлося. І я, звісно, рада, що з тобою все гаразд, але…” — Міріам махнула рукою навколо. — “Серйозно, ти - Вождь? Як? І якщо це правда, то чому в Реддінгу ніхто про це ні слухом ні духом?”
“Я стримую поширення інформації поки це можливо”, — відповів Еван, після чого прокрутив у голові продуманий раніше «Короткий переказ подій №37», і приготувався вимовити його на одному подиху: — “Пам'ятаєш, коли мій батько помер за дивних обставин за пару днів до того, як я приїхав сюди? Так ось, виявилося, що він входив у Внутрішнє Коло людей, які насправді керували країною під ім'ям Вождя, і створив пристрій, що дозволяє промивати людям мізки. Після чого він зробив мене єдиною людиною, яка може скористатися пристроєм і вистрибнув з вікна. А місяць тому я дістався до пристрою та запустив його”.
Міріам моргнула, усвідомлюючи сказане чоловіком. Згадалися дивні люди, яких вона зустрічала після в'їзду до міста. Вони не були похмурими, як вона звикла, займалися справами з незрозумілим ентузіазмом, а з нею спілкувалися надто чемно.
“Стоп, стоп, стоп”, - вона відійшла від Евана. Те, що відбувалося, починало лякати її більше, ніж перспектива загриміти в шахти за невдалий жарт чоловіка. — “Ти контролюєш людей?” — її голос почав тремтіти, — “А я й Елізабет? Ми під контролем? Я не відчуваю різниці, але…”
“Якщо я дам тобі пляшку лікеру і скажу випити, то що ти зробиш?” - перервав її Редгрейв.
“Сховаю для бартеру з шахтарями”, — вона зреагувала без затримки. — “Ти ж знаєш, що я терпіти не можу алкоголю, Еване”.
“Так, люба, знаю”, — відповів її чоловік заспокійливим тоном. — “Я це до того, що запущений Хеймдалль робить мене в очах оточуючих не просто Вождем. Він робить мене практично Богом! — Еван видав нервовий смішок. — І той факт, що ти не сприймаєш будь-яке сказане мною слово як незаперечну команду є показником того, що я успішно зміг внести тебе до списку винятків!”
Жінка запитала із сумнівом:
“Успішно?.. Ти не був упевнений, що промивання мозку на нас з Еллі не подіє?”
“Ні!” — голос Редгрейва ставав дедалі схвильованішим. — “Я все розрахував! І перевірив на піддослідних, хоча виявилося, що вилучення зі списку винятків не передбачається, тож довелося всіх скинути у подрібнювач…”
“Гаразд, Еване, спокійно!” — Міріам схопила за плече свого чоловіка. — “Я не гніваюсь. Правда”, — вона спробувала підібрати правильні слова, щоб заспокоїти де-факто Вождя, здатного одним словом відправити її на плаху. — “Я не знаю, як реагувати на те, що відбувається, але не серджуся. Адже ти вирішив не робити цього зі мною й Елізабет. Ти міг не ускладнювати собі життя і просто покликати нас у місто, роблячи такими ж ляльками, як усі інші, так?”
“Я міг”, — він не став цього заперечувати.
Наступі хвилини вони стояли мовчки.
Міріам була не на жарт налякана, але вона намагалася себе заспокоїти. Сказане було надто неймовірним щоб видумати. Тим більше — їхня країна таки була лідеромв технологічних розробках, що ці розробки не доходили до простого народу — це вже інше питання. Тому виходимо з того, що її чоловік дійсно отримав таку владу, про яку ніхто і мріяти не міг. Що це означає для неї з Еллі? Точно нічого поганого! Адже Еван їх любить!
А вона кохає свого чоловіка. І за роки життя разом добре вивчила його недоліки та гідності. І чудово усвідомлювала, який Редгрейв насправді параноїк, який важко змушує себе вірити в краще в людях. Не кажучи вже про те, що робота в Міністерстві лише погіршила цю ситуацію. Міріам чітко це чула в телефонних розмовах з ним.
Мабуть, йому важко було зробити цей вибір. Довіритись їй. Але Еван його зробив, і якщо вона не викине якусь дурницю, то він не передумає. Залишилося тільки не викинути нічого дурного.
Міріам спробувала змінити тему:
“Та дивна перевірка у лікарні членів сімей співробітників Міністерства, яку скасували чи не наступного дня після того, як я та Еллі її пройшли… це якось пов'язно з тим, що відбувається?”
“Для списку винятків Хеймдалля потрібні повні біометричні дані. Так я зміг їх отримати не привозячи вас у місто і не привертаючи зайву увагу”, — не став сперечатися Редгрейв. — “До речі, ти не голодна? Я організував нам вечерю, наче там буде щось цікаве... Фергюсон знається на кулінарних диковинках.
“Мабуть, я не проти”, — обережно погодилася Міріам. — “А Фергюсон, він твій підлеглий?”
“Зараз так, але раніше він був моїм начальником, коли я тільки прибув до Міністерства. У свій час я по повній облажався, збираючи на нього компромат, так що на відміну від інших він так і просиджує крісло на першому поверсі. Але хто ж знав, що до кабінету начальника так легко проникнути, зачекавши всього кілька годин? Точно не я, коли намагався збагнути, як поставити приховану камеру прямо під час його вечірки”.
“Я бачу, це дуже цікава історія”, — і справді, такими подробицями своєї роботи Еван ніколи з нею раніше не ділився. — “І якщо ми збираємось вечеряти, то треба покликати Еллі?”
Поки дорослі обговорювали свої важливі справи, дитина змогла себе зайняти. Так що коли Міріам з Еваном зайшли в ігрову, та захоплено збирала якийсь пазл, спілкуючись з плюшевою гусеницею, що полюбилася їй, і навіть не помітила їх появи.
Жінка подивилася в очі чоловіка, що спостерігає за Еллі. І його спокійний, мирний погляд зміг її нарешті заспокоїти. Їх двох могли пустити у витрату, але він цього не зробив. І не зробить.
Міріам поцілувала його в щоку і тихо прошепотіла:
- Дякую.