Work Text:
Скіф тупо дивився на вже потухлий екран КПК, не вірячи тому, що він бачить. Це вже рівно рік як він у Зоні. Офігіти.
Сталкер досі пам'ятає як заходив з думкою про те, що це буде справа на раз-два, а тепер навіть не помітив, як уже ювілей. Це не те що б він залишався зі своєї волі...
Сталкер похитав головою, відганяючи негативні думки, які починали знову збиратися темними хмарами в його голові. Це вже пройдений етап, він встиг пережити всі етапи горя, набухування і примусового отверезування - дяка Ріхтеру, який спочатку тихо підтримував, а потім взяв ситуацію в свої руки: каже, мол, бути алкоголіком це його фішка і не Скіфу її переймати. В сталкера аж настрій піднявся - ситуація була патова на тоді, але, оглядаючись назад, трохи кумедною, коли провідник витягав вільного з алко-ями, заплатив барменам в усій Зоні (звідки тільки дістав стільки купонів? Чи це по добрій пам'яті?), аби ті не давали йому нічого міцніше пива, і був в такому бойовому настрої що Скіф тоді аж отверезів з переляку.
Але Стрілець, звичайно, той ще мудень, а щоб йому маринуватися було довго й щасливо. Міг би хоч попередити, сволота.
З цими думками, Скіф знову глянув на КПК у своїх руках і почав оглядатися навколо. Це раптове осяяня настільки його збентежило, що вже й забув куди та навіщо він йшов. Та і взагалі, для чого той КПК діставав...А, точно. Йому ж Ріхтер написав.
Від згадки про друга, по тілу розлилося таке ніжне тонке тепло, яке віддає тільки від думки про комфорт рідного дому. Приємний контраст після емоцій, які у нього викликав простигосподи Стрілок. Легенда кидалова. Цікаво, чи так само він робив зі своїми друзями, тими самими Привидом та Кликом? Хоча...начхати. Він хотів перевірити повідомлення від Ріхтера.
КПК в руках знову засвітився і Скіф поліз до сповіщень - Ріхтер уже не тільки написав купу всього, а й залишив смайликів, цитовано: "🥰🫡💅✨️🥹". Навіть не віриться, як той тільки виживав весь цей час без них? Ріхтер виявився не таким уж генієм техніки і навіть не знав, що таке можливо поки Скіф не продемонстрував - і тепер він отримував результати своїх учéнь. Не те щоб вільний був проти, від Ріхтера тільки що. Решта не насмілиться йому писати нічого зайвого, не те що смайлики ставити, а Скіф і не толеруватиме такого від них. Сталкер уявив як йому пише Бармен з 🤗 і його аж перетрусило. Ні, тільки Ріхтеру можна, решта ще й отримає в пику, щоб зайвим не було.
КПК в руках видав сповіщення нового повідомлення - і знову Ріхтер, цього разу вже текстом повідомляючи, що Скіфу краще не бути зайнятим черговою химерою бо провідник прив'яже його до батареї поки сталкер не одужає повністю. Скіф злегка скривився, згадуючи рвану рану на плечі від попередньої химери на болоті - напала з-за спини, зараза, - яка вже майже загоїлася, але дає про себе знати час від часу. Ріхтер тоді був такий наляканий - медикаменти вже потроху ставали більш дефіцитними через консервацію Зони, а Скіф ще й інфекцію вхопив. Як тут не вхопити, на болоті-то. Вільний оклигав, молодий організм дав своє, але він досі пам'ятає як у Ріхтера трусилися руки, поки той робив перев'язки. Вони й до цього дня це сильно не обговорювали, але Скіф пообіцяв собі робити все можливе, аби більше не бачити свого друга таким нещасним та переляканим. Про це, до речі. Вільний поспішив відписати, що ні, ніяких химер, він навіть собак не зустрічав, йде на місце зустрічі, все як домовлено. Провідник на це лише поставив реакцію - пальця вгору. Скіф засміявся і сховав КПК - раз уж сказав, що живий і здоровий, то краще так це і лишити. Було б дуже по-дурному після всього загинути, бо задивився в екран приладу і вступив в аномалію. Ріхтер його з того світу дістане та приб'є знову.
Зустрічатися раз на тиждень у одному домовленому місці стало традицією після того, коли Скіф, п'яний вусмерть, плакався Ріхтеру, як йому не вистачає чогось стабільного, нормального в цьому житті. Соромитися йому вже не було чого - провідник бачив його і в гірших станах, перед ним не було страшно відкритися. Його янгол-охоронець тоді обіймав його, гладив по волоссю та вислуховув усе те п'яне белкотіння. А Скіф у свою чергу притулявся як можна ближче, сліпо тикаючись носом, як цуцик, куди тільки міг: то у волосся друга, то в шию, то просто лягав не плече, міцно притискаючись до Ріхтера та тримаючись за відчуття рук навколо себе, що хтось не дає йому розвалиться остаточно. Провідник тоді, сам не сильно тверезий, запропонував зробити якусь свою рутину, щось таке, що буде повторюватися і давати відчуття постійності. На той момент ця думка загубилася в інший п'яних мареннях, але після експрес-отверезування, Ріхтер якось підняв цю тему та сказав, що пропозиція досі актуальна. Так вони і вирішили щотижня у неділю, рано вранці зустрічатися біля макового поля - не дуже близько, щоб не отримати хронічну сонливість, але достатьно близько аби інші люди і мутанти не турбували - та проводити день разом. Вони або говорили ні про що, або слухали музику, або грали в карти, да такі затерті, що вже ледь було видно, що там за картинка; або ж просто сиділи в комфортний тиші та насолоджувалися цими моментами. Після того як Ріхтер привів сталкера в себе, кожен знову почав займатися своєю справою - провідники досі були потрібними, а артефакти вже були актуальні для власного виживання та спроб винайти нових, альтернативних речей для заміни нині дефіцитних, як то ліки, їжа, матеріали для одягу, тощо. Пощастило, що вчені так само з ними закриті, і якщо хочуть вижити, то мають співпрацювати.
Скіф завжди чекав з нетерпінням цих днів, чи то щоб нарешті побачити Ріхтера та провести з ним час, чи то щоб відпочити. Чи все разом. Відчуття комфорту та безпеки, які давала йому компанія провідника, не могло проявитися ні за яких інших умов, навіть його рідна та тоді ще ціла хата не давали такого спокою. Все ж Ріхтер і справді був його янголом-охоронцем.
Високо в небі, з-за легких хмаринок замаяріло сонце, таке, яке світить тільки біля макового поля - чи то вплив аномалії чи то Зона так робить, додаючи ефекту для одної з найсмертельніших її пасток. Скіф прискорився, бажаючи подолати ті пару метрів як можна швидше - от вже й провідника видно, як той стоїть, дивлячись нагору. Певно, милувався хмаринками, що ліниво пливли. Вільний посміхнувся - його Ріхтер настільки любив Зону, що вмів милуватися усім навколо, навіть тим самим кровососом. Трохи моторошно, але насправді дуже мило. Раптом постать, на яку весь цей час дивився Скіф, різко впала і все всередині миттєво похололо. Що могло статися? Невже він стояв занадто близько до поля? Та ні, не має бути, вони там стояли безліч разів і завжди все було гаразд. Але раптом заснув? Що він буде робити? Без Ріхтера Скіф краще одразу поруч ляже, він відмовляється розглядати варіант життя без нього. Особливо зараз, тут, закритий у Зоні проти своєї волі, втративши єдину можливість бачити хоча б щось гарне, єдине, що змушує шукати це гарне.
З цими думками сталкер пришвидшився, переходячи на біг, і чимдуж поспішив до провідника, що лежав на землі. Вільному здалося, що той навіть не дихав, хоч це і було неможливо побачити з такої відстані.
- Ріхтере! - не витримавши, гукнув Скіф, відчуваючи, як страх стис його в своїх тисках ще сильніше. - Ріхтере!
І ось нарешті він вже тут, швидко впав на коліна на прийнявся оглядати провідника. Той в свою чергу трохи шоковано, але не перелякано - ніколи не перелякано, коли це був Скіф, а він знав, що то саме він, бо впізнає ці кроки, цей голос і в повній темряві - смикнувся від відчуття рук на своєму обличчі та широко розплющив очі.
- Скіфе?..
- Ріхтере! Господи, все гаразд? Ти так різко впав, я вже подумав...чи ти поранений? Щось сталося?
Провідник одразу зрозумів, що відбувається, поки вільний все ще налякано оглядав тіло лежачого. Руки, що м'яко але міцно обгортали обличчя того з обох боків і мимоволі, ніби рефлекторно, погладжували біля скул, сталкер так і не прибрав.
- Скіфе, тихо. Все гаразд. Я просто хотів полежати в траві. Вибач, що налякав, - Ріхтер усміхнувся трохи винувато і накрив руку вільного своєю. Той у відповідь полегшено зітхнув та відчув, як вага всього цього тижня за раз навалилася на нього. Тіло ніби відчуло, що його янгол-охоронець поруч і одразу скинуло всі налаштування безпеки до нуля, включаючи режим відпочинку. Скіф прикрив очі і притулився чолом до грудей Ріхтера, що досі лежав на землі, та видихнув.
- Не роби так більше, будь ласка. Я вже думав...
Не встиг той договорити, як відчув знайому долоню, що перейшла до його потилиці та обережно почала погладжувати, як тоді, коли Скіф у п'яному маренні оплакував свою долю. Холод, нагнаний переляком, почав відступати, підпускати натомість знайоме ніжне тепло. Сталкер мимоволі притиснувся головою ближче до руки, заспокоюючись.
- Вибач, Скіфе, я не очікував що ти вже тут. Зато дивись, яке небо! Давай, краще, приляж поруч, - Ріхтер обережно потягнув на себе вільного, і той, повільно та вірно, почав вкладатися коло нього.
- Не міг якось обережніше лягти? Бо впав, ніби підкошений. - все ще бурмотів під носа Скіф, поки вміщався зручніше біля провідника, а той лише пирхнув - знав, що то не зі зла, а більше для картинки вже, та і нерви ще гуляють.
Було спокійно. Мирно, затишно. До них доходив солодкуватий запах квітів, який був тим маковим сильним щоб усипляти але так само приємний і достатньо відчутний аби насолоджуватися цим відчуттям, що не тримався на кислоті чи болоті. Тихе шарудіння вітру колисало траву навколо і Скіф дивився на те, як в небі ліниво плили хмари, а повітряні простори час від часу були потривожені польотом самотніх граків. Тепло тіла поруч, що зазвичай би викликало роздратування та дискомфорт, нині дарувало тільки відчуття безпеки та спокій. Скіф обережно, аби не порушити ідилію, повернув голову і подивився на чоловіка, що лежав коло нього.
Ріхтер навіть зараз лежав усміхнений. Через це "гусячі лапки" ще яскравіше проявлялися в кутиках його очей і вільний би послав далеко й надовго того, хто сказав би, що це не достобіса привабливо. Сонце обережно обрамляло обличчя провідника, цим самим підкреслюючи його ямочки на щоках та доволі цікавий виріз очей. Ті на світлі ставали зовсім яскравими і якщо зазвичай колір був схожий на гречаний мед, то під променями сонця завжди більше нагадував липовий. І ці очі, ніби їх господар відчув хід думок Скіфа, повернулися до нього, з легким прищуром та веселинкою дивлячись на вільного. Сталкеру від того зовсім тепло стало і він обережно, досі боячись порушити спокій цього моменту, підідвинув свою руку ближче до руки провідника, чіпляючись своїм мізинцем за мізинець чоловіка. Він би й так далі лежав, насолоджуючись мінімальним контактом - все, що він ризикнув взяти, - але Ріхтер завжди був готовий віддавати, віддавати все, що він тільки може запропонувати. По крайній мірі, Скіфу. Чоловік, відчувши строхи непевний доторк сталкера до власної руки, розвернув долоню та обережно переплів їх пальці. Ці очі, що досі не відривалися від обличчя вільного, дивились так любо-любо, усмішка стала більш інтимною та ніжною, і Скіф, ніби зачарований, ледь змусив себе знову почати дихати, і на хвилі сміливості притулився ще ближче до тепла Ріхтера, прибираючи будь-яку відстань між ними, навіть саму мінімальну. Той на це лише міцніше стис його руку в своїй.
- Так гарно, скажи? - тихо промурмотів провідник, так і не відводячи очей від обличчя Скіфа. Той відчув, як жар накрив його, а рум'янець почав повільно вилазити на ділянку обличчя що вище маски, яка тепер здавалася дуже недоречною. Вільний лише мовчки зняв респіратор вільною рукою, так само не перериваючи зоровий контакт, і, з досі розпашілим від компліменту обличчям, одповів:
- Дуже. Найкращий вид, який я тільки бачив.
Настала тепер черга Ріхтера червоніти, і Скіф зі задоволенням дивився як рум'янець пішов на ті самі ямочки та розповсюдився далі, аж до кінчиків вух.
Може Стрілок і гівно рідкісне, за отаку каверзу зі закриттям Зони, але єдине що він зробив доброго це закрив Скіфа з Ріхтером. Може й звучить дуже іронічно, але сталкер не бачив свого майбутнього в Зоні, і як би він не хотів мати Ріхтера поруч з собою, він би ігнорував всі свої емоції та пішов би на Велику. І той би з ним не пішов, бо любов до Зони для нього беззаперечна. А так, що втрачати? Ця світла людина поруч, з ним, і може вони цього ніколи й не обговорювали, але і так все зрозуміло, що вони дуже важливі одне одному. Скіф завжди боявся слова "кохання", бо воно було таким...сильним, не тим, що можна вільно вживати, навіть граючи роль в кіно. Все, що іде не від правди буде звучати нещиро, коли кажеш його. Але тепер, він знав, що якби його спитали: "То це є кохання твоє?" - він би не вагаючись відповів: "Так".
- Про що так задумався? - спитав голос, і ці нотки смішинки змусили вуста сталкера і собі розплитись в ніжній усмішці. Замісь відповіді, Скіф обережно підняв руку - ту, яка досі трималася за руку Ріхтера, міцно сплівшись пальцями - і ледь торкнувся губами кісточок пальців. Провідник гучно видихнув, споглядаючи це дійство, мов зачарований, і Скіф, відчуваючи новий прилив сміливості, почав повільно виціловувати кожен палець, кожну ділянку шкіри, яка була відкрита для нього. Сталкер із задоволенням спостерігав, як ці дії змушували Ріхтера червоніти все більше і більше, а його очі ставали все більш розфокусованими, хоч досі так і не перервали зоровий контакт.
- Ти мене колись так до могили зведеш, Скіфе, - промурмотів трохи розгублено провідник, ніби не знав, що сказати.
- Ніби я тебе так просто туди пущу, - так само тихо одповів сталкер, тепер просто притуляючись губами до теплої шкіри. Ріхтер на це лише м'яко усміхнувся та провів великим пальцем бо щоці Скіфа.
- Куди ж я без тебе, дурника, піду-то? За тобою треба наглядати ледь не цілодобово.
Вільний на це лише засміявся і підвівся. Коли Ріхтер і собі почав підніматися, щоб послідувати за ним, Скіф м'яко поклав руку на плече провідника, зупиняючи, і присів поруч. Через пару хвилин корошіння та перевертання, Ріхтер уже лежав на колінах вільного, а той, сидячи на сонці, обережно перебирав рукою волосся на голові провідника, повторюючи незамислуваті рухи, які сам відчував пару хвилин тому на своїй макітрі. Сонце світило та ділилося теплом, квіти пахли та створювали свою атмосферу комфорту, а двоє сталкерів, одні з багаточисельних дітей Зони, проживали в цьому моменті, тут і зараз, насолоджуючись одне одним. Їх взаємодія не лікувала рани - то вже були давно зарубцьовані шрами, які нічим не вивести, навіть найсолодшим медом - але давала можливість відчути легкість після довгорічного фантомного болю, була ковтком свіжого повітря після блукання всліпу у темних підвалах свідомості. Ріхтер підняв руку та поклав її на щоку Скіфа, привертаючи до себе увагу. Очі світилися ніжністю та чимось таким хлоп'яче зухвалим, що постійно відкриває початок нових пригод. Вільний давно не бачив цього вогника в його очах і навіть не помітив, як сильно йому цього не вистачало. Пальці провідника ніжно провели по скулам сталкера, а потім сповзли до коміра та схопившись за тканину потягнули донизу.
Скіф не сказав би, що часто уявляв поцілунок з Ріхтером - завжди було не до того, та і не дозволяв він собі мріяти про те, чого скоріш за все не буде. В його планах він завжди вертався на Велику, так чи інакше, і жив з квартирою собі далі. Але якби він думав про таку можливість, то його уява б навіть поруч не стояла з реальністю - губи провідника були м'якими, трохи шершавими через нервове покусування, яке сталкер неодноразово помічав у того в стресових ситуаціях, а щетина злегка подразнювала його шкіру тертям, але навіть це не викликало негативних емоцій. Навпаки, це було нагадування що це саме Ріхтер, його янгол-охоронець, його скарб Зони, що він його цілує і Скіф його цілує у відповідь, і жити стає так добре, сонце гріє і навколо ні одного мутанта чи бандита, тільки квіти і безмежне поле квітів.
Рано чи пізно поцілунок мав закінчитися, від незручної пози шию почало заламувати, тож Скіф м'яко відсторонився, погладжуючи великим пальцем щоку Ріхтера. Той дивився на нього, все ще лежачи на колінах, і лукаво усміхаючись раптом видає:
- Майже як поцілунок людини-павука, хоч я і не висів.
Сталкер аж завмер і неочікувано розсміявся, дозволяючи собі звільнитись від будь яких обмежень тут і звучати голосно.
- Що? Це взагалі як тобі прийшло в голову?
Ріхтер теж засміявся, зручніше вмощуючись головою на колінах вільного. Він, здається, планував весь їх день пробути тут. Та і Скіф не був проти, він й сам не планував відпускати свого янгола на більше ніж відстань руки раніше необхідного часу.
- Ну як, перевернутий поцілунок! Ти навіть маску зняв, хіба ні? - завершив свою аргументацію підмигуванням провідник. Скіф на це лише з усмішкою похитав головою і нахилився ще раз, щоб коротко ткнутися своїми губами до вуст балакуна.
- Ну хай буде поцілунок людини-павука.
Хай називає як хоче, аби тільки не припиняв цілувати.