Chapter Text
- Чуєш, а познайом-но з цією кралею!
Нефер ошелешено глянула Варці прямо в очі, ледве стримуючи сміх. П’ятий келих пива йому вже не проходить так легко, як років зо п’ять тому, бо названа “краля” - це новий бармен, який щойно завершив сортувати скляні пляшки в коморі на повернення і саме взявся протирати від пилу полички зі склянками та келихами.
- Ця “краля”, - підкреслила інтонаційно вона, - не знайомиться. Їй треба стажування нормально пройти, щоби я змогла піти в відпустку.
- Та в сенсі? - хотів було привстати від обурення той, але алкогольна важкість у п’яній голові миттєво потягнула назад.
- Тобі вже додому треба, герой, - підморгнула Нефер, паралельно з тим скануючи зал у пошуку тих, кого можна спровадити за компанію, порахувати касу та й завершити цей занадто довгий день.
Стажер її не напружував, він виявився доволі приємним, вихованим хлопцем, швидко все запам’ятав і майже не турбував запитаннями, встигаючи розносити каву і прибирати робоче місце. Проте він виявився надто мовчазним, від чого нерідко за день ставало не по собі, бо Нефер достатньо швидко могла розговорити новоприбулих колег. Цей же не видавався сором’язливим, їй здавалося, ніби він просто говорити не дуже любив, але з клієнтами привітно всміхався і лагідним тоном пропонував напої, допоки ті обирали страву з меню. Тому добру половину дня Нефер намагалася вгадати, що це за фрукт, і як до нього підібрати ключик, бо проводити мовчазні зміни за механічною роботою їй не дуже хотілось. Колеги, звісно, не друзі, але наявність бодай незначного діалогу про погоду значно би полегшила робочі години.
- Я на перекур, - тихо повідомив він, зиркнувши на Варку, що бурмотів собі під ніс, засинаючи на складених руках.
- Звісно, - відповіла вона, але помітивши, що той зібрався виходити в тому ж, у чому був у приміщенні, по-мамськи насупилась. - Гей, у нас тут лікарняних із другого дня стажування не дають.
- Перепрошую? - здивувався він, дивлячись на Варку та оцінюючи ситуацію: чи безпечно залишати з ним Нефер саму.
- Ну… - знітилась вона, - тільки ж березень… Не варто виходити в одній футболці. Ти б щось накинув.
Хлопець розгублено озирнувся і знизав плечима.
- Та мені насправді й нічого, я…
- Ти що, отак прийшов на роботу? - Нефер вказала на нього пальцем, вирячивши очі. Тонка фіолетова футболка, вільні мішкуваті джинси - точно не ідеальний прикид для першого місяця весни.
- Ну то вдень було +15, а я на машині, нащо мені верхній одяг.
- Хлопче, оце в тебе здоров’я, ні, так справа не піде.
Вона діловито зняла лляний фартук і, обійшовши бар, обережно підчепила Варкину байкерську шкірянку. Не те, щоби Варка любив мотоцикли, але він точно любив увагу, тому продовжував носити її в будь-яку погоду, бо виглядає “круто”.
- На, - протягнула вона її, - ти на п’ять хвилин все одно, він і не помітить.
- О, то ви знайомі? - здивувався той, що Нефер так легко могла розпоряджатися чужими речами.
- Пф, - фиркнула Нефер, - разом у дитинстві препарували жаб на подвір’ї, звісно знайомі. Ходи, потім будемо рахуватись.
Накинувши на плечі важку шкірянку, що пахла різкими типовими “чоловічими” парфумами, він попрямував до виходу. Відвідувачів майже не було, тож, палити на сходах перед головним входом не заборонялось.
Приємне нічне повітря ковзало крізь прядки синього волосся обережно зібране в низький хвіст. Зі сторони дороги чулися сигнали автомобілів, а літаки розкреслювали темно-синє небо, освітлене повнею і поцятковане сузір’ями. Флінсу було навдивовижу спокійно, хоча раніше він болісно реагував на переїзди і раптові зміни оточення. Він усе життя мріяв осісти на одному місці і не зриватися посеред ночі світ за очі, витискаючи максимальну швидкість старенького батькового позашляховика. І це містечко поки що здавалося йому непоганою можливістю зупинитись і видихнути.
Попіл сигарети невеличкими пластівцями злітав під ноги, а погляд зелено-жовтих очей байдужо малював із них фігури. Гіркий табачний присмак осідав на язику, але Флінс ним насолоджувався. Він давно обіцяв собі кинути палити, тому поступово відмовлявся від поганої звички, зменшуючи дозу до однієї сигарети на день. І так уже майже рік. Шлях від пачки до однієї сигарети він пройшов набагато швидше ніж від однієї сигарети до повної відмови.
- Флінсе, а ти далеко живеш? - запитала Нефер, як тільки той повернувся, та майстерно склала шкірянку поряд зі сплячим Варкою, ніби й дійсно та весь вечір так і лежала.
- Хвилин п’ятнадцять їхати, а що?
- Та ось же… - зітхнула вона, вказуючи на Варку, що дрімав. - Може б завіз його додому? Хочеш, я як за таксі заплачу, але ж ну не можна його так лишати. - Вона хитнула головою: - Ох, Варко, ну ти й йолоп іноді…
- Без проблем, - погодився той.
- Дякую, - з усмішкою сказала Нефер, роздумуючи, чи варто говорити Флінсу про те, як Варка назвав його кралею.
- Ти тільки напиши адресу.
- Звісно. Чуєш, Флінсе, ну то як тобі перший робочий день?
Узявши до рук гроші з каси, він кілька хвилин мовчав, перераховуючи.
- Ось, перевіряй. - протягнув їх до Нефер і додав: - Нормально. Думаю, я залишусь тут на деякий час.
Нефер видихнула з полегшенням, розуміючи, що можливість провести відпустку з коханою і не бачити нікого як мінімум тиждень замайоріла на горизонті з блискучим прапором.
- Ти ж не місцевий, та? - спробувала продовжити розмову, але у відповідь почула лише сухе “угу”.
Флінс поки що не вважав за необхідне сильно розповсюджуватись про своє життя. Єдиний друг, із яким він міг бути по-справжньому щирим, жив за кілька часових поясів, а нових заводити він не поспішав, бо і сам не був упевнений, чи варто.
Останні приготування перед закриттям бару завершені і єдиним незакритим питанням залишилося кремезне тіло, що відмовлялося само йти і ще й щось незадоволено бурмотіло, коли Нефер кулаком ударила по плечу.
- Ну що, якось разом його піднімемо? - з надією глянула вона на худорлявого колегу.
- Якось та й піднімемо. На “три”. Оди-ин, два-а…
“Три”, - прокряхтіли разом і підхопили Варку, який навіть пробував допомагати і шкутильгав сам, перечіплюючись кожен крок.
- О, і кра-а-аля… - п’яно протягнув він, спідлоба дивлячись на Флінса і по-ідіотськи всміхаючись. Мавпа в голові активно пробувала згенерувати якийсь дурний підкат, але в тарілки билося гучніше, тому Варка, розтуливши рота, так і не зміг нічого вимовити, і схилив голову, дозволяючи керувати собою так, ніби важив один грам.
- Ну все, - видихнула Нефер, випроставшись, коли Варка опинився на передньому пасажирському місці. - Дякую, Флінсе. Вибач, що так… Він насправді хороший, щось оце сьогодні розвезло.
- Я розумію, все гаразд.
- Сподіваюся, це не відштовхне тебе від роботи?
- Це всього-навсього п’яне тіло твого друга, розслабся. Ось, я роздам локацію, щоби ти не хвилювалась.
Дорога додому супроводжувалась басистим хропінням. Флінс увімкнув радіо на середню гучність та пирхав щоразу, як Варка прокидався, дивився на нього світлими очима й розпливався в усмішці, але потім падав назад на сидіння, не в силах вигадати, що сказати синьоволосій “кралі”. Затуманений образ красуні за кермом, від якої ледве чувся табачний аромат упереміш із легкими прозорими парфумами діяв на Варку як потрійна доза алкоголю, тому він вирішив про себе, що розбиратися, як тут опинився буде потім, а зараз - варто насолоджуватись приємною компанією, що підозріло гортанно похихикувала збоку. “Порізати мене на частини й викинути в полі то ще треба постаратись з такою комплекцією, а від звуків пилки я миттєво протверезію”, - подумки вирішив він і засопів.
Зупинивши авто, Флінс озирнувся, розуміючи, що уявлення не має, де шукати ключі від квартири, і як це тіло дотягнути самому.
- Треба було взяти з собою Нефер, - буркнув він, обережно обмацуючи Варкини кишені на шкірянці, сподіваючись, що лізти в штани не доведеться.
- Грошей нема-а-а… - обурено виказав той і відмахнувся від рук Флінса, на що Флінс тільки нахмурився.
- Як і мізків, - фиркнув він, проклинаючи себе за безвідмовність. - Де ж ті, бляха, ключі.
- Права кишеня ззаду, - миттєво відповів Варка, чим лише підтвердив твердження вище.
- А ви в цьому містечку, я дивлюсь, аж надто довіряєте чужинцям, - промовив він, проте приємно здивувався.
Не приховуючи огиди, він обережно просунув руку до задньої кишені на джинсах і видихнув, намацавши ключі.
- Добре, тепер тебе якось треба підняти.
- Я сам! - впевнено виказав Варка, вивалюючись із авто. - До речі, я Варка.
- Я знаю.
- Ти така красива.
- І це теж знаю.
- Можна твій номер?
- Можна, іди давай.
За цим безглуздим діалогом вони дійшли до його квартири. Флінс проконтролював, щоби Варка проповз хоча би крок від дверей і зачинився, а тоді спустився, сміючись та відписуючи Нефер про вдалу доставку ста-з-чимось-кілограмового пакунку. На що отримав: “Склянка будь-якого вина за мій рахунок”.
Світло від ліхтарів уздовж дороги не затьмарювало неба, тому він недовго постояв, вдихаючи спокій нічного містечка.
“Ти красива”, - прозвучало в спогадах.
- Навіть не думай зближуватись із хлопцем, який прийняв тебе за дівчину, - сказав сам собі настанову на майбутнє. - Це нічим хорошим не закінчиться.