Work Text:
День у місті був спекотним і важким, наповненим галасом і балачками. Задушливе повітря, в якому здіймався сморід із найближчих звалищ, що гнили під палаючим сонцем, стояло поперек горла, але Джаббер ніколи не нехтував можливістю вдихнути щось нове. Спекотна липла до шкіри й туманила думки.
Занка стояв у провулку, притулившись спиною до грубої цегляної стіни. Його треновані, жорсткі пальці невблаганно стискали ту саму палицю, ніби вона давала хоч якусь опору. Джаббер посміхнувся, коли вони зустрілися поглядами й в ту саму мить Занка пришпилив його, мов комаху: притиснув до стіни живником й зиркнув так зло, що мурашки побігли по спині.
— І я радий тебе бачити, Занко.
Занка промовчав. Відпустив його та встав прямо.
— Та пішли вже.
Бліда шкіра Занки була розпечена від спеки, ніби от-от могла обгоріти, піт котився по потилиці. Джаббер нахилився й зиркнув, щоб злизати краплинку, що заманливо стікала за комір форми прибиральника — Занка носив її майже на кожну зустріч, ніби цим прагнув відгородитися від Джаббера й нагадати собі, що вони вороги.
Занка ойкнув, коли відчув язик на своїй шиї, відсахнувся та вилаявся на нього, але Джаббер вже цим не переймався, бо маленький поріз біля вуха червонів краплиною крові. Занка його не помітив.
Джаббер не поважав досліди, не поважав підготовку та надавав перевагу польовим експериментом. Знав, що Занка точно не помре і цього було достатньо — з іншим вони зможуть впоратися.
— Не на людях, щоб тебе. — Сказав він, розвернувся та пішов далі по вулиці.
— Як скажеш, зануда. — Відказав Джаббер та вони разом пішли далі, аж до дверей готелю.
Джаббер ненавидів готелі, йому значно більше подобалося ховатися у провулках під ризиком бути спійманими. Проте Занці потрібні були ритуали — пестощі, обережні тілорухи, дурнуваті звички. Він мав прийняти душ, акуратно скласти одяг, щоб нічого не пом’ялося, нічого не забруднилося.
Цього разу Занка поводився інакше. Ще до того, як вони зайшли в кімнату, йому стало нестерпно спекотно. Він відкинув волосся зі спітнілого чола і розстібнув блискавку куртки до шиї.
Вони вдвох піднялися крутими, скрипучими сходами, що жалібно прогиналися під кожним кроком, і зайшли до кімнати готелю — тьмяної, задушливої та не надто чистої. Повітря тут здавалося застояним, а крізь каламутне скло ледь пробивалося приглушене вуличне світло, малюючи на підлозі довгі тіні. У напівтемряві виднілося старе дерев'яне ліжко з жорстким матрацом, але Джаббер навіть його вважав непотрібною розкішшю. Його чіпкий погляд уже був прикутий до значно цікавішого видовища.
Занка не звернув на нього жодної уваги. Він мовчки, майже гарячково скидав із себе форму прибиральника, яка в цій задусі здавалася зайвою — цупка тканина нещадно натирала й без того гарячу, чутливу шкіру. Одяг із тихим шелестом падав на запилену підлогу, доки хлопець не роздягнувся повністю.
У напівмороці кімнати його тіло виглядало майже бездоганно, ніби висічене з каменю. Під світлою, блідою шкірою чітко проступали жорсткі м’язи, напружені від спеки. Поміж лопатками й уздовж міцних грудей повільно котилися важкі, блискучі краплі поту, залишаючи вологі доріжки.
Занка ліг на постіль, не гидуючи та не задумуючись на зайву мить, хоча завжди оцінював чистоту зайвий раз перед тим, як голою шкірою торкнутися ковдри у незнайомому місці. Він втрачав контроль і Джаббер бачив це на власні очі, ловив поглядом кожен найдрібніший рух. Його тіло зраджувало його: шкіра стала настільки чутливою, що навіть найменший подих повітря чи випадковий дотик грубої тканини простирадла відчувалися як удар струмом, як тертя наждачного паперу — рейдер вирішив, що потім уточнить у нього, як краще описати симптоми.
— Джаббере, — нарешті прошепотів він, обійняв подушку, — щось… Це ніби…
Джаббер знав це й без нього. Він мовчки спостерігав за тим, як Занка не знаходив собі місця, виснажений раптовим збудженням. Кімнату затопило важке, задушливе тепло, в’язке на дотик і рейдеру здавалося, що він відчуває його і сам, хоча він був тверезим. Цього разу його отрута, це легке незатійливе вариво, яке він намішав більше від нудьги, ніж від потреби, діяла безвідмовно. Занка намагався вхопитися за реальність, але його пальці лише безсило ковзали по вологому простирадлу.
— Що, важко дихати, га, Занко? — Прошепотів рейдер, знущаючись, коли підійшов ближче.
Він навис зверху, впиваючись пальцями в його плечі, залишаючи червоні напівмісяці від нігтів, не стримав зубатої посмішки. Насолоджувався кожною секундою чужої слабкості, викарбував у пам’яті кожну мить того, як Занка втрачав контроль над собою та власним тілом, який жалюгідний вигляд тепер мав — розпластаний, й гарячий. Його погляд безглуздо блукав по кімнаті, чорні розширені зіниці блищали, а вологе від поту волосся прилипло до чола.
Джаббер знав, що від нього тхнуло залізом, іржею, порохом та чимось нудотно-солодким — його отруйний шлейф, що тягнувся за ним усюди, що був його гордістю. Цей запах душив, просочував волосся і шкіру, не залишаючи кисню для подиху, від чого Занка відвернув голову, намагаючись сховатися.
Від Занки ж навпаки постійно несло пахощами, безпомилковим ароматом храму, ніби він не був людиною, ніби не мав ніякого запаху тіла, але Джаббера це не влаштовувало. Він був тільки радий відчути піт на його шкірі, торкнутися чогось більш справжнього.
Якщо для цього Занку потрібно було отруїти, то він був не проти піти на маленькі жертви.
— Я використаю тебе, як іграшку, — прошепотів він палко йому у вухо, торкаючись чутливої шкіри сухими губами, спостерігаючи за тим, як у Занки по руках бігали сироти від кожного вимовленого слова, — доки ти не зможеш ходити та плакатимеш про відпочинок. Ти ж ледь говориш, що ти взагалі мені зробиш?
— Добре-е. — Пробурмотів Занка у відповідь, намагався сказати ще щось, але з грудей вирвався тільки легкий стогін, коли чужі руки ковзали по тілу, з натиском окреслюючи кожен вигин.
Яке ще “добре”, враз подумав Джаббер та спробував уявити, щоб Занка хоч раз погодився хоч на щось. Він мав пручатися, послати його, плюнути в нього, вдарити, але…
Джаббер прикусив язика. Замислився, відвів погляд вбік, вирішив, що треба буде записати це потім, якщо не забуде, але це вмить вилетіло з голови, коли Занка під ним захихотів.
Його сміх вібрував у грудях — хрипкий, сухий, шалений. Занка не став втрачати часу, смикнув його за одяг, роздягаючи несамовито й завзято. Кожен його рух був різким, хаотичним і брудним, позбавленим будь-якого ритму, будь-якого сенсу, ніби він взагалі забув хто він і ким був. Від цього пальці його не слухалися, застібки не піддавалися і він злився на них, стискаючи зуби.
Джаббер вивернувся з його рук, хотів підвестися, але Занка спіймав його за волосся та потягнув на себе.
— Гаразд, дивний ти якийсь. — Вимовив нерішуче, доки Занка завзято вилизував його шию, стискаючи у кулаці його дреди. Вирішив, що це теж занотує.
— Ой, та стули вже пащу. — Простогнав він роздратовано. — Або діставай член, або йди геть і знайду когось підхожого сам!
Це було схоже не план, вирішив Джаббер, все ж звільнився від його хватки та підвівся на ноги.
Повільно стягнув через голову важку, просочену запахом вулиць та поту куртку, дозволяючи їй впасти на брудну підлогу, від чого металеві замки та ланцюжки на його одязі з брязкотом вдарилися об дошки. Йому було гаряче, але це було не те задушливе тепло, що застигло в кімнаті, а його власне, внутрішнє збудження, яке лоскотало груди з середини, наче рій дрібних комах.
Експеримент проходив добре, хоча Занка й став трохи інакшим, але завжди був ризик побічних ефектів, тож дивуватися не було сенсу.
Він розстібав ремені та застібки одна за одною, не зводячи очей із ліжка, де на жорстких простирадлах на нього чекав Занка. Той самий Занка, який зазвичай тримав спину так рівно, наче проковтнув арматурний прут, який дивився на нього зверху своїм холодним, презирливим поглядом. На його щоках палав брудний, гарячий рум'янець, а груди судомно здіймалися, намагаючись вихопити з повітря бодай краплю прохолоди й Джаббер знав, що це була його заслуга, що саме він довів його до такого стану і міг цим пишатися.
Липке, гаряче повітря кімнати миттєво обпекло його вологу шкіру, коли він розстібнув штани, що легко спали з вузьких стегон. Його пальці злегка тремтіли — не від страху, а від шаленого передчуття. Він знав, як сильно Занка його зараз ненавидів за те, що він досі тягнув та не давав йому бажаного за першої ж вимоги. Рейдер бачив цю ненависть у кожному судомному погляді затуманених очей, чув її у важкому, хрипкому диханні.
Як в нього могло не встати від такої уваги?
Він зробив крок босими ногами, наближаючись до ліжка. Його погляд ковзав по напружених плечах Занки, по вологій шкірі, по тому, як той стискав зуби, намагаючись стримати стогін.
Джаббер опустив коліно на край матраца, змушуючи старі пружини жалібно рипнути.
Занка розсунув ноги, збуджений та нужденний. Його член був твердим та вологим, на противагу цьому його тіло, здавалося, втратило всі кістки та здатність пручатися.
Цей експеримент Джаббер вже вважав вдалим. Хто б міг подумати, що він хоч раз в житті побачить його таким?
Він перевернув Занку на живіт одним різким рухом, змусив його встати на коліна та прогнутися у попереку, щоб було легше. Ноги в нього роз'їхалися в сторони, ніби він тільки й чекав того, щоб Джаббер нарешті його торкнувся.
Рейдер не став відмовляти йому у тому, чого вони обидва хотіли, не зміг більше стримувати себе та свої бажання. Руки легко знайшли м’яку шкіру його сідниць, провели по ній, змушуючи вигнути спину ще сильніше не надто ніжно і не надто турботливо, бо Джаббер не розмінювався на такі дрібниці.
Він неохайно плюнув на його вхід, розмазав слину пальцями та дав собі мить, щоб насолодитися легким тремтінням, яким відзивалося тіло Занки на кожен його рух.
Він здригнувся сильніше, коли відчув на собі язик рейдера, шорсткий та вологий. Занка комкав у руках простирадло, не знав чого хоче більше, коли намагався вивернутися від його дотиків, а тоді повертався назад, піддаючись та просячи ще.
Джаббер бачив кожен судомний рух гарячого тіла під собою, коли його язик повільно ковзав по напруженому входу, від чого Занка вигинався і стогнав. Рейдер відчував, як шалено б’ється чужий пульс. Він спостерігав, як білі, загрубілі пальці судомно вчепилися в цупке простирадло, комкаючи тканину в марній спробі знайти бодай якусь опору.
Занка хрипів, намагаючись відсахнутися, смикався, щоб уникнути дражливих пестощів, але отруєне тіло йому не підкорювалося. Занка робив різкий рух назад, намагаючись вирватися, але вже за секунду сам же повертався, притискаючись до гарячих рук рейдера, безвільно піддаючись його волі.
Джаббер вилизував його швидко та вимогливо, але коли спробував вставити палець на суху, Занка схлипнув, просячи додати змазки.
Ну й нехай, подумав Джаббер, піти на такі поступки було не складно, тож він відірвався від нього з вологим чмоканням і вже приготувався, що його зараз облаять з ніг до голови — Занка вперто мовчав, тільки скиглив безсоромно і рейдер визнав, що йому цього не вистачає.
Два пальці увійшли всередину, майже не зустрівши опору, і Джаббер на мить заціпенів, спостерігаючи за тим, як тіло Занки, зазвичай затиснуте, напружене й готове, тепер підкорялося йому з лякаючою м'якістю. Воно було гарячим, вологим і розігрітим дією отрути до самої межі. Джаббер спостерігав, як легко його пальці ковзають глибше, як слухняно розступаються м'язи. Власний член важко й болісно пульсував, вимагаючи уваги, але Джаббер навіть думав торкнутися себе.
Занка наосліп знайшов його руку, спіймав за зап’ясток та від слабкості його хватки рейдеру на мить стало погано. Він зустрівся очима з туманним поглядом Занки, дістав з нього пальці та дозволив лягти так, як заманеться.
Занка перевернувся на спину і зігнув ноги. Його коліна притискалися до грудей, доки Джаббер міцно тримав його у своїй хватці, не лишаючи місця для супротиву, до якого звик. Проте сьогодні, тільки сьогодні, в якості виключення, Занка став зовсм беззахисним та піддатливим і ким був Джаббер, щоб відмовити їм обом у тому, чого вони хотіли?
Коли він штовхнувся вперед, повільно заповнюючи його собою, Занка прийняв цей рух майже безперешкодно, вигнувся та застогнав з полегшенням. Але в наступну секунду, коли він увійшов до кінця його гарячі, вологі від поту долоні вперлися в живіт Джаббера. Слабкі бліді пальці безсило стиснулися, намагаючись стримати його. Занка просив почекати, дати йому хоча б кілька секунд, щоб зробити вдих і звикнути до цього важкого, розпираючого відчуття всередині. Його м'язи під пальцями Джаббера дрібно й безперервно тремтіли.
Вони завмерли так на хвилину, чи на годину, а може й на більше, бо Джаббер не вважав, що має рахувати час, коли вони залишалися вдвох. Занка напружено звів брови і цей вираз на його обличчі був примарно знайомим, тож Джаббер штовхнувся в ньому сміливіше, коли зморшка на його чолі зникла і це було правильне рішення.
Занка кінчив майже миттєво, закинув голову, застогнав зовсім безпорадно. Це сталося так швидко й легко, ніби в ньому взагалі ніколи не було тієї витримки та сили, до якої Джаббер встиг звикнути. Його тіло тремтіло та здригалося, доки він ковтав ротом повітря, раптово спустошений та здивований.
— Ще раз, — вимогливо прошепотів він, як тільки перевів дихання, стискаючись навколо його члена й Джабберу довелося впитися пальцями в його шкіру, щоб не зірватися та не кінчити в ту ж хвилину, — ще раз, не тягни!
Джаббер був твердим та готовим, тільки для нього, його шкіра горіла від збудження, бо Занка цього хотів. Повільно Джаббер вийшов із розпашілого, піддатливого тіла. Він відчув, як той судомно здригнувся і тихо, розгублено схлипнув.
Джаббер розслаблено відкинувся на мокре ліжко, спираючись на лікті. Його груди важко здіймалися, а на губах грала лінива, торжественна посмішка. Спостерігаючи за тим, як Занка намагався впоратися з тремтінням у колінах, Джаббер повільно повів пальцем, манячи його до себе, лишаючи йому всю роботу. Полегшувати йому завдання рейдер не збирався.
Нехай розважається скільки влізе, він радо полежить, насолоджуючись видовищем.
Тепер запізно подумав, що варто було також провести експеримент і на собі, як зазвичай, але це завжди псувало записи та спостереження, не давало чіткої оцінки, тож Джаббер відкинув цю думку, коли Занка опустився на його член до кінця. Він рухався ледаче та розслаблено, ніби мʼязи досі ледь слухалися, здавався таким мʼяким та вразливим, аж до нудоти, але Джаббер не збирався знову брати все на себе.
Вони продовжили сильніше та завзятіше, грубо та жорстоко, так, як Занка ніколи з собою не дозволяв. Кімната крутилася перед очима, стискаючись до гарячих рук, їхніх мокрих від поту тіл, ліжко ходило під ними ходуном, стукало бильцем об стінку і це був чудовий звук, що разом зі стогонами та схлипуваннями перетворювалися на мелодію.
Тіло Занки, просотане отрутою, потребувало більшого, підкоряючись кожному руху Джаббера, вимагаючи його знову й знову.
Рейдер збився з рахунку, доки намагався порахувати хто скільки разів кінчив, пошкодував, що взяв замало змазки, хоча вони зазвичай не використовували і половину того, що він приніс.
Коли вони закінчили, з Занки текло — липкі, гарячі краплі бруднили розкидане простирадло та його власні стегна. Занка сів, спробував витертися, але від цього краще не стало.
Джаббер хмикнув і відкотився, ліг на бік і повернувся до нього спиною. Був не проти зібрати їхню сперму з його тіла язиком, але просто зараз мав нагальніші справи. Потягнувся за годинником, що лишився у кишені штанів, відмічаючи час. Не знав, коли мала закінчитися дія отрути, а це було важливим для спостереження.
Занка навалився на нього зі спини, жорстко втискаючись палаючим тілом і міцно обхоплюючи руками поперек. Його гаряче, уривчасте дихання обпекло шию Джаббера, коли він схилився до його вуха.
— Ми не закінчили, — прохрипів він, і в цьому голосі вже не лишилося й сліду від колишньої слабкості.
Джаббер лише ліниво відмахнувся, навіть не намагаючись повернутися до нього:
— Відчепися, дай відпочити. У мене ще є робота.
Проте тонкі пальці Занки мертвою хваткою вчепилися в плече Джаббера, і той навіть не встиг зойкнути, коли його з силою смикнули, перевернули й жорстко виснули животом у матрац.
Джаббер спробував обурено вигукнути, але Занка вже навалився зверху всією своєю вагою, повністю блокуючи будь-які спроби поворухнутися.
— Стулися. Я тебе не питав. — Гаркнув він і Джаббер першим ділом подумав, що дія отрути закінчилася.
Це було занадто раптово, тож він мав дізнатися напевно, але до свого подиву переконався, що Занка досі був сп’янілим. Його очі гарячкувато палали, зіниці були чорними та розширеними, рум’янець заливав щоки, але погляд змінився, став злим та вимогливим.
Ось вони — побічні ефекти у всій красі. Треба буде це занотувати і Джаббер розплився у посмішці.
Гаряча долоня Занки грубо схопила його потилицю, пальці безжально зарилися у волосся, втискаючи його обличчям у подушку ще сильніше. Джаббер відчув, як м'яка тканина перекриває йому кисень. Легені здавило спазмом, у скронях запульсувало від легкої задухи, але замість паніки його розум затопив чистий захват.
Джаббер чудово знав, що тюбик зі змазкою давно порожній, і від цієї думки він мимоволі затремтів у передчутті. Занка не збирався піклуватися про його інтереси й без жодних докорів совісті він плюнув на власні пальці й поспіхом, грубо проштовхнув їх всередину, розтираючи скупу вологу.
Від різкого тертя у рейдера миттю перехопило подих, а тіло інстинктивно стиснулося, але цей біль зводив його з розуму, змусив збудження накотити з новою силою. Занка діяв швидко й нещадно, не турбуючись про те, чи приносить це Джабберу задоволення. Його пальці рухалися всередині рваними, грубими поштовхами.
Почувши придушене шипіння під собою, Занка лише сильніше втиснув його обличчям у подушку й хрипко кинув прямо в потилицю:
— Хрін тобі, а не змазка.
Попри тиск і брак кисню, Джаббер не зміг втриматися від слабкого, знущального сміху:
— Добре, добре, я згоден і на хрін, якщо він твій.
Він зробив глибокий вдих, намагаючись повністю розслабити затиснуті м'язи та підготувати тіло, коли відчув, як до входу притиснувся гарячий член. Занка штовхнувся в нього без попередження. Тверда голівка важко й туго увійшла всередину. Джаббер судомно вчепився пальцями в простирадло від цього різкого, щільного відчуття, яке миттєво заповнило його до самої межі, змушуючи забути, як дихати.
Може і на краще, подумав він, не стримавши раптового стогону від задоволення, від тієї жорстокості, якої не чекав від нього, що член Занка мав невеликий.
***
Зранку Занка прокинувся з важкою головою, зі стогоном потягнувся, розминаючи затерплі від незручної пози мʼязи, і мимоволі здивувався сам собі. Тіло було виснаженим та зболеним, хоча надворі крізь запилене скло пробивалося денне світло.
Швидко зрозумів, що взагалі не впізнає обшарпану кімнату і не може згадати, як і чому сюди прийшов.
Занка різким рухом відкинув із себе ковдру й миттю скривився від огиди. Від власного тіла тхнуло чимось кислим і важким. На шкірі висох свіжий піт, а на животі та стегнах підсохли білі сліди від сперми. Він був настільки стомленим, що ледве змусив себе опустити ноги на підлогу й підвестися з ліжка. Коліна зрадницьки тремтіли.
Тільки тоді він помітив Джаббера. Той спав прямо на підлозі, в іншому кутку кімнати, якнайдалі від ліжка. Загорнувшись, він з головою накрився тонким покривалом, хоча на матраці було досить місця.
— Джаббере, — хрипко покликав його Занка, але той навіть не смикнувся, — Джаббере, ти хоч не здох?
Занка, пересилюючи слабкість, підійшов ближче й нахилився до нього, щоб переконатися, що той досі дихає. Раптом покривало заворушилося, і з-під нього впоказалося обличчя Джаббера.
— Давай домовимося, гаразд?! — Засичав той, виставляючи вперед обдерті руки.
— Про що домовимося? — Холодно примружився Занка.
— Я обіцяю, що більше ніяких польових експериментів. Типу, може я себе переоцінив, більше так не робитиму, чесно! Тобто, мені все сподобалося, було круто, але я реально заїбався, з якого боку не глянь.
— Яких ще експе… — Занка обірвався на півслові.
В голові раптом спалахнули уривки спогадів: брудне простирадло, гарячі шорсткі долоні на його стегнах і те, як безпорадно він сам просив про більше. Занка здригнувся, згадуючи минулу ніч і вчорашній день. Він опустив погляд і оглянув себе знову, помічаючи дрібні подряпини, синці та сліди від зубів на руках і грудях. Джаббер теж був вкритий синцями, що підозріло нагадували відбитки пальців, його пальців.
Занка зціпив зуби від люті.
— Знову?!
— Кажу ж, більше не буду, чесно! — Заскиглив Джаббер, намагаючись заритися глибше в ковдру.
— Та щоб ти здох з такими обіцянками! — Крикнув Занка.
Він одним різким рухом здер із нього ковдру і з усієї сили вдарив його нею, більше від чистої, нестримної люті й сорому, ніж від щирого бажання його поранити. — Задрав вже мене труїти! Та тебе вбити мало, чорт забирай!
Джаббер підняв руки, намагаючись закритися, але злість Занки це не зупинило.
Він продовжував нещадно лупцювати його важкою тканиною, зганяючи гнів і приниження з кожним ударом, поки Джаббер лише хрипко ойкав і намагався відповзти під стіну.
Пізніше Джаббер обов'язково додасть цю деталь до записів про свій польовий експеримент — головне, щоб Занка тепер його не придушив.